Народная педагогия в пользу училищ и учителей сельских
10.5.1. Біографія педагога. Олександр Васильович Духнович народився в селі Тополя Гуменського округу Східної Словаччини в сім’ї священика. Після закінчення Ужгородської гімназії (1821) і богословської семінарії (1827) він деякий час працював домашнім учителем, а потім нотаріусом Ужгородської консисторії. У багатій єпископській бібліотеці Ужгорода він займався самоосвітою, ознайомився з творами Ф. Прокоповича, М. Ломоносова, А. Кантемира, Д. Фонвізіна, М. Карамзіна та інших, що мали на нього значний вплив. У 1844—1865 рр. О. Духнович працював каноніком Пряшівської єпархії, де заснував товариство “Литературное заведение”. Його просвітницько – педагогічна діяльність була різноплановою й сприяла потягу українського населення до освіти і знань:
· він видавав альманахи і календарі,
· організовував школи і викладав у них,
· написав шкільні підручники з граматики і географії, буквар “Книжицу читальную для начинающих”, кілька художніх творів,
· склав і видав перший в Україні підручник з педагогіки “Народная педагогия в пользу училищ й учителей сельских” ( 1857).
За своїми філософськими поглядами О.Духнович був ідеалістом, але в окремих питаннях пропагував матеріалістичні положення. У суспільних поглядах він стояв на позиціях просвітительства. Освіту вважав найважливішим засобом перетворення суспільства, відкидав революційну перебудову суспільного ладу. Педагог вірив у творчі можливості народу, боровся за його визволення з-під іноземного гніту, за возз’єднання Закарпаття з українськими землями у складі Росії. Незважаючи на переслідування з боку влади, в поетичній формі заявляв: „Я русин был, есть и буду, я родился русином, честный мой род не забуду, останусь его сыном”.
О.Духнович не тільки сприйняв передові педагогічні ідеї свого часу, але й творчо розвинув їх на принципах народності, демократизму та гуманізму. О.Духнович – один з перших професійних вчених – педагогів на Західній Україні. У 1857 році ним був написаний перший на Західній Україні систематизований підручник педагогіки для народних вчителів „Народная педагогия в пользу училищ й учителейс ельских”.
З позицій вірності своєму народові О.Духнович розвивав ідею народності виховання. У своєму підручнику він зазначав: „ На совість учителеві хай буде покладено і те, щоб в дітях збудив народолюбство і в серцях їх засвітив любов до своєї народності, бо людина без народності подібна блукаючому вовкові, для якого всякий ліс, де він їжу знаходить, є батьківщиною” (2, с. 193). Важливою ознакою народності педагог вважав мову, виступав за те, щоб викладання в школах Закарпаття проводилося рідною мовою, щоб там було створено систему виховання відповідно до історичних і національних традицій народу. На його думку, впливовим засобом у вихованні в дусі народності має бути також народна пісня, що пробуджує й розвиває любов до рідного краю: „ …народні пісні приносять велику користь: людина відчуває власне краще чужого і збуджується в ній дух народолюбства. Бо кров не можна приховати, а народ наш є нам найближчим і рідним”.
10.5.2. Виховні принципи педагогічної концепції О.Духновича. Продовжуючи традиції, започатковані такими великими педагогами – гуманістами, як Я.А.Коменський, Г.С.Сковорода та ін., О.В.Духнович у своїх творах наголошує на природовідповідності навчання і виховання. У 3 розділі підручника педагог наставляє вчителів: „ Всяка людина з природної прихильності, або темпераменту, має потяг до певної речі: так деякі від природи прихильні до музики, інші до живопису….Дуже щасливою є людина, що за такою внутрішньою прихильністю обрала для себе спосіб життя, але навпаки, нещасна та, яка всупереч природній внутрішній прихильності обирає певний спосіб, до якого немала потягу” (2,с.189). Принцип природо- відповідності в інтерпретації О.Духновича включає такі ідеї: ідею саморозвитку; ідею вдосконалення людини; визнання того, що в усіх людей – і в кожну людину зокрема – закладено природні задатки; впевненість, що розвиток дитини відбувається за певними законами; вимогу вивчати вікові й індивідуальні особливості дитини.
Важливим елементом педагогіки О.Духновича є вимога гармонійного розвитку особистості засобами розумового, морального і фізичного виховання.
На думку видатного педагога, у процесі розумового виховання учнів треба озброювати певним колом знань, розвивати їх пізнавальні здібності. Ці знання мають стати в пригоді в майбутній практичній діяльності, бо освіта не самоціль і „лише тоді є корисною, коли вона служить нам засобом для добробуту”.
О.Духнович вважав, що розумове виховання слід тісно пов’язувати з моральним, у процесі якого діти вчаться розрізняти в житті чесне й нечесне. Відповідаючи на питання: „ На що особливо повинен зважати учитель з погляду добрих звичаїв?”, педагог пропонує свою програму морального виховання:
1. учитель мусить відвертати дітей від марнослів’я;
2. створювати таке життя, щоб язик стримували, гнів перемагали, руки на взяття чужого майна не простягали;
3. навчати дітей правду казати…, бо в істині є святиня;
4. нехай не дозволяє дітям давати прізвиська, відмічати тілесні недоліки;
5. нехай намагається розповсюдити і зміцнити між дітьми любов, звертає увагу на те, щоб діти не розлютувалися і один другого не турбували, між собою не сварилися, а ніжно один з другим щоб поводилися;
6. нехай привчає дітей красиво говорити, стерегтися гидких, безсоромних і сварливих слів, але хай намагаються вимовляти все чесно…, щоб з молодості звикали до мирного співжиття.
О.Духнович був віруючою людиною ( „Перший обов’язок людини є до бога, другий же до свого народу”), тому його ідеї морального виховання звучать у контексті християнського віроучення. Поряд з моральним вихованням вчений розглядає питання статевого виховання ( „ учителеві слід з особливою ретельністю спостерігати юнацтво обох статей з боку хтивості чи любострастя, або, як кажуть, розпусти. З цього боку учитель мусить спостерігати не тільки в школі, але й поза школою”) й трудового („праця сили зміцнює і розум розвиває”). О.Духнович показав, що праця – найважливіший фактор становлення особистості, людина поза працею є тягарем для суспільства. Педагогом була сформульована ідея поєднання навчання з сільськогосподарською працею.
Важливе місце в роботі школи повинно зайняти фізичне виховання як необхідна умова загартування й підготовки до трудової діяльності. На його думку, цьому має сприяти чітка система фізичних вправ: “природні” вправи (біг, лазання, стрибки, купання в річці тощо); ігри, під час яких розвиваються не тільки тіло, а й розумові здібності дітей, а також спеціальні фізичні вправи.
10.5.3. Дидактичні положення „Народної педагогії в пользу училищ й учителей сельских”. О.В. Духнович обґрунтував важливі дидактичні положення, викладені, головним чином, у його праці “Народная педагогия в пользу училищ й учителей сельских”. Великого значення він надавав наочності в навчанні, радив використовувати різні натуральні речі, картини, малюнки, карти та ін. Використання наочності в процесі навчання сприяє свідомому й успішному засвоєнню матеріалу, чого не можна досягти, якщо учні не розуміють предметів і явищ, які вони вивчають. Дбаючи про ефективність навчання, вчителі повинні порівнювати ті чи інші предмети або явища, вказувати на їх спільні й відмінні ознаки, аналізувати наведені приклади. Він вважав, що заучування незрозумілого матеріалу завдає великої шкоди духовному розвиткові дітей.
За поглядами педагога, навчання повинне бути чуттєвим: „Навчання зветься чуттєвим тоді, коли воно сприймається почуттями учнів. Так за цим правилом учитель мусить своє викладання пояснити прикладами, порівняти речі з подібними речами і подати наочно матеріал так, щоб діти не тільки зрозуміли, але й чуттям охопили те, що їм пропонує учитель” (2,с.191). Іншою характеристикою „чуттєвого навчання” О.Духнович називав те, „що певний предмет учні побачать з усіх боків, зрозуміють всі частинки, з яких цей предмет складається, і порівняють з іншим подібним; так наприклад, на урок природознавства можна привести собаку…” (там же).
Великого значення надавав О. Духнович доступності знань для учнів, радив враховувати їх вікові і психологічні особливості при визначенні змісту навчання, застосовувати для міцності засвоєння різні види повторення. Він обґрунтував принцип активності й визначив навчання як двосторонній процес активної діяльності вчителя та учнів.
О.В. Духнович дав багато порад, як організувати навчальний процес, рекомендував, зокрема, практикувати на уроці групову роботу учнів, поділивши клас на три групи (учні середніх здібностей, найбільш здібні, найслабкіші). На вчителя покладалося завдання працювати з цими групами не тільки фронтально, а й диференційовано, щоб забезпечити належний інтелектуальний розвиток кожного учня.
10.5.4. Погляди О.Духновича на особистість учителя та сімейне виховання. Видатний учений і педагог вважав, що успіх у навчальній роботі великою мірою залежить від учителя, який повинен бути обдарованим такими особливими якостями, як:
1. мати справжнє покликання до цієї служби
2. мати добрі і правильні знання і відомості зі свого предмету
3. мати чистий і непорочний норов і процвітати доброчесностями
4. бути від природи лагідним, поважним, з повним характером
5. повинен учнів своїх любити і їхню любов також для себе заслужити
6. володіти легким, зрозумілим способом викладання
7. мати потрібні засоби для навчання і наставляння
8. повинен добрий порядок поважати.
На думку вченого, хто не має цих якостей, той не може й думати про успіхи у своїй роботі. Разом з тим педагог не повинен замикатися в межах своєї професії, а має поширювати знання в масах.
У своєму педагогічному творі “Народная педагогика” О.В. Духнович обґрунтував ідею єдності сімейного та шкільного виховання дітей, цілком справедливо вказуючи на те, що ефективність праці вчителя значною мірою залежить і від того, як виховуються діти в сім’ї. Батьків О. Духнович називав першими наставниками своїх дітей, на них лежать великі обов’язки: підготувати дітей до майбутньої трудової і громадської діяльності, виховати з них справжніх громадян і патріотів. Саме тому завдання батьків полягає в тому, щоб дбати про фізичний розвиток дітей, прищеплювати їм необхідні гігієнічні навички, виховувати у них любов до праці. Батьки повинні подавати своїм дітям добрий особистий приклад, готувати їх до навчання в школі.
За багатогранністю просвітницької і педагогічної діяльності та глибиною наукового обґрунтування педагогічних ідей О.В. Духнович вважається одним з перших професійних учених-педагогів на Західній Україні.
Запитання та завдання для самоконтролю.
1. В чому О.Духнович вбачав народність у вихованні?
2. Як О.Духнович трактує принцип природовідповідності?
3. Які дидактичні принципи лежать в основі педагогічних поглядів О.Духновича?
4. Які вимоги педагог висував до особистості вчителя?
Завдання для самостійної творчої роботи.
1. Проаналізуйте особливості трактовки принципу природовідповідності у працях Я.А. Коменського, Г.С.Сковороди, О.Духновича.
2. Дайте характеристику першому в Україні підручнику з педагогіки “Народная педагогия в пользу училищ й учителей сельских” О.Духновича.
Література
1. Антология педагогической мысли Украинской ССР/ XVIII – первая половина ХIX в. // Сост. Н.П.Калениченко, М.: „Педагогика”1988.- 633 с.
2. Духнович О.В. Народна педагогія //
3. Золотухіна С.Т. Розвиток ідеї виховуючого навчання в історії педагогічної думки та практиці України. Навч. Посібник для студентів пед.закладів. – Харків, ХДПУ, 1994.
4. Машталер О.В. Педагогічна і освітня діяльність О.В.Духновича. – К., 1966.
В Государственной Доктрине Образования Кыргызской Республики указывается что система образования должна обеспечивать согласование двух базовых процессов:
− сохранение и развитие культурной самобытности, поддержание национального своеобразия и многообразия культур;
− включение Кыргызстана в региональное и глобальное образовательное пространство.
2016 год в республике был объявлен Годом истории и культуры. В тексте указа в частности говорится: «Динамика экономического роста неразрывно связана с уровнем интеллектуального и духовного потенциала ее граждан. Поэтому дальнейшее укрепление экономики Кыргызстана во многом зависит от развития культуры и духовности в стране», тем не менее «…обладая богатейшим историческим и культурным наследием, наша страна недостаточно использует этот потенциал в своем развитии» [16].
В настоящее время наша жизнь и культура становятся все более европеизированными и постепенно забываются национальные традиции обучения и воспитания. Народная педагогика несмотря на её богатый потенциал изучена недостаточно. Незнание культуры своих истоков приводит к деградации человека и народа в целом, у такого народа нет будущего. В связи с этим создается необходимость расширения в этой сфере научных исследований и изысканий для максимального применения ее образовательных и воспитательных возможностей в образовательном процессе. В памятниках народной педагогики воплощен характер народа, представление о прекрасном, мечты о будущем. Народная педагогика заслуживает самого внимательного отношения, глубокого и пристального изучения, творческого использования [6]. То, что испытано временем и давно стало неоспоримым народным добром может стать хорошим дидактическим средством для повышения эффективности образовательного процесса.
Многими исследователями изучены разные проблемы и вопросы, касающиеся народной педагогики и этнопедагогики. Колоссальный вклад в изучение народной педагогики и этнопедагогики внесли выдающиеся педагоги и мыслители: Конфуций, Я.А. Коменский, К.Д. Ушинский, Г.Н. Волков, В.А. Сухомлинский, В.Ф. Афанасьев др.
Основатель научной педагогики, гуманист, автор знаменитых трудов «Великая дидактика», «Материнская школа» Я.А. Коменский, исходя из принципов гуманизма и демократии на основе прогрессивных идей и лучшего опыта традиционных воспитательных систем разных народов обозначил основные направления народного образования, создал стройную систему педагогики. Понимая значение народного опыта воспитания и обучения, он предлагал начинать обучение на родном языке. Я.А. Коменский предлагает знакомить детей с реальными явлениями природы и давать детям исключительно полезные знания, которые будут иметь практическое значение в жизни.
Швейцарский педагог И.Г. Песталоцци, разработал воспитательную систему, основанную на народной педагогике.
Выдающийся русский ученый и педагог К.Д. Ушинский одним из первых создал народную школу России. Он полагал что у каждого народа есть уникальная система воспитания содержащая многовековой опыт, которая подходит только для этого народа и поэтому нельзя воспитывать по педагогической системе других, как бы хороша она не была.
Другой русский педагог В.И.Водовозов написал ряд работ «Народная педагогика», «Наука и нравственность», «Рассказы о том, что у нас сохранилось по народной памяти и по грамоте», «Что читать народу» затрагивающих проблемы просвещения народа. В книге А. Духновича «Народная педагогия» в пользу училищ и учителей сельских» (1857г.) отмечается значение народной культуры в воспитании детей. Д Булгаковский (1890г.) выпустил этнографический сборник «Пинчуки» в котором он собрал 257 народных песен, 210 загадок, 65 пословиц и поговорок, там же он приводит ряд местных обрядов, примет, поверий и суеверий для характеристики мировоззрения этнографической группы пинского Полесья. Он делит народные песни на различные виды по их содержанию, дает им характеристику, описывая традиции и обряды отмечает их воспитательное значение в жизни этноса.
Организатор и редактор (1890—1895г.)психолого-педагогического журнала «Вестник воспитания» Е.А. Покровский собрал вещи, используемые народами России в воспитании детей, народные игры и передал их в музей педагогики. Он исследовал детские игры народов России и отметил их образовательное значение. Он говорил: «Игры опираются на живую детскую инициативу. Они вносят в душу ребёнка радость и веселье, приучая при этом к дисциплине и согласованию своих желаний с желаниями других»
К началу XX в. многие педагоги и ученые обозначили огромные воспитательные возможности народной педагогики и определили важность изучения традиционных воспитательных систем разных народов и этносов для воспитания современной молодежи.
В.А. Сухомлинский в своих многочисленных трудах, посвященных проблемам воспитания человека, опирается на народные традиции и идеалы народного воспитания, считая, что воспитание невозможно без связи между поколениями. Он раскрывает сущность воспитания и связывает его с такими понятиями как родное слово, труд, родная природа, семья, долг, красота, счастье. Воспитывать надо трудом, красотой, природой, любовью, добрым словом, чтобы маленький человек впитал дух народа, чувствовал себя сыном своего народа, любил людей. Называя школу «важнейшим очагом духовной жизни», «колыбелью человеческой души», «святыней народа» В.А. Сухомлинский отмечал, что школа должна отражать философию, культуру, психологию народа.
Говоря о народной педагогике нельзя не отметить вклад Волкова Г.Н. основателя этнопедагогики. Он раскрывает сущность народной педагогики и обосновывает этнопедагогику как науку определив её цели, задачи, содержание, средства методы воспитания. В своих трудах он выражает идею воспитания, основывающегося на общечеловеческих ценностях, опирающихся на народную культуру и этнизации учебно-воспитательного процесса на всех ступенях образования.
В 80-х, 90-х гг. прошлого столетия в республиках СНГ увеличиваются научные исследования, посвященные изучению педагогического наследия. Практически любая отрасль науки о воспитании и обучении берет свое начало в народности, потому не должно быть искусственного разделения между народной и научной педагогикой. По большому счету существует лишь одна педагогика, где центральное место, наряду с другими принципами, занимает принцип народности [15].
Г.В. Нездемковская определяет народную педагогику как объект этнопедагогики. Она указывает на необходимость использования традиций народного воспитания в современной педагогической практике.
Практическая значимость народной педагогики в учебном процессе рассматривается в работах К.И. Мазаевой и Г.Р. Антроповой. Работа К.И. Мазаевой посвящена проблеме формирования интереса к математике у младших школьников средствами народной педагогики. Автор считает, что использование средств народной педагогики активизирует память, мышление, развивает воображение, речь, воспитывает нравственность и способствует повышению уровня математического развития детей [9].
Антропова Г.Р. изучала проблему использования татарской народной педагогики в математическом образовании учащихся. Работа автора была направлена на повышение познавательной активности учащихся средних классов на уроках математики с помощью средств этнопедагогики и сведений исторического характера, относящихся к развитию математических знаний татарского народа в эпоху средневековья. Антропова Г.Р. утверждает, что систематическое использование на уроках элементов этнопедагогики приводит к повышению познавательной потребности учащихся также имеет высокое воспитательное значение [1].
Весомый вклад в развитие кыргызской этнопедагогики, академик, доктор педагогических наук, профессор Азиз Эминович Измайлов. Он рассматривает воспитательные особенности народов Востока и пути применения средств и методов народной педагогики. Измайлов А.Э. определяет народную педагогику как «совокупность накопленных и проверенных практикой эмпирических знаний, сведений, умений и навыков, передаваемых из поколения в поколение преимущественно в устной форме, как продукт исторического и социального опыта народных масс. Памятники народной педагогики хранятся народом в создаваемых им сказках, легендах, эпосах, поговорках и пословицах, преломляются через призму национальных обычаев и традиций разных народов и, в конечном счете, имеют цель целенаправленно воспитывать и обучать молодое поколение на лучших идеалах народных масс» [6].
Исследования отечественных ученых Б. Апышева, А. Алимбекова, М.Р. Рахимовой и Т.В. Панковой, посвящены источникам и особенностям кыргызской народной педагогики, работы Х.Ф. Анаркулова, Т.Э. Уметова, раскрывают специфику и возможности кыргызских народных игр.
Историко-педагогические труды А.М. Эшиева, А. Муратова посвящены разработке вопросов, связанных с историей развития педагогики кыргызов. Воспитательный потенциал кыргызской народной педагогики освещается в работах Ы.А. Рамашовой, К.И. Искакова, У. Эгембердиева, Ж.Б. Бешимова, К.К. Кыдыралиева, А.Т. Калдыбаева, К.Н. Абышева, Р.А. Абдыраимовой, А.А. Исаева, И. Даминовой, М.Ж. Найманбаева. Ы.А. Рамашова рассматривает содержание трудового воспитания кыргызской народной педагогики и их использовании в воспитании студентов. В работах И. Даминовой рассматриваются аспекты экологического воспитания на традициях кыргызской народной педагогики.
Кыргызский народ богат произведениями устного народного творчества. Оно включает в себя самый объемный в мире эпос «Манас», малые эпосы, мифы и легенды, сказки, песни, басни, многочисленные пословицы и поговорки, сказки, народные приметы. Одной из лучших традиций отечественной педагогики является сочетание образования и воспитания в едином процессе обучения. Однако в современном образовании часто игнорируется историческая преемственность воспитательных традиций народа, тем не менее в процессе обучения, можно гармонично сочетать современную систему обучения и воспитания, с лучшими достижениями народной педагогики. Ведь «продуктом» деятельности преподавательского коллектива является не только сумма общих профессиональных знаний, умений, навыков и компетенций выпускника, но и его физическое и духовное здоровье, культура, социальная активность, гражданские и патриотические качества [11]. Эффективность использования новых приемов на занятиях связана с воздействием на эмоции и чувства учащихся, а на таких занятиях идет образно-чувственное восприятие преподаваемого материала. Например, о пословицах и поговорках говорил Л.Н Толстой: «Слов мало, а чувства много». Они вызывают интерес и любознательность у всех учащихся, даже у самых слабых. Большинство пословиц имеют нравственно-поучительный характер. Пословицы и поговорки лаконичны, малословны и легко запоминаются, а их ритмичность и поэтичность придает пословицам образность, тем самым составляет основу наглядности.
Предмет физики обладает большими возможностями для показа взаимосвязи научных знаний с природными явлениями, и как эти знания переплетаются с народными умениями и навыками. Исследования показали, что около 65% студентов не понимают сути физических явлений, они механически заучивают определения и формулы для получения положительной оценки. В формировании правильных понятий о физических явлениях, законах и теориях во многом зависит от процесса преподавания. Необходимо проводить такие занятия, которые бы повышали интерес к физике, активизировали бы абсолютно всех студентов и способствовали бы запоминанию пройденного материала. Мы считаем, что использование средств народной педагогики на занятиях по физике дает именно такие результаты. Но для того чтобы использовать элементы народной культуры на занятиях педагогу необходимо проделать очень большую работу:
- грамотно подобрать средства народной педагогики;
- определить физический смысл подобранного материала;
- распределить их по темам в соответствии с учебной программой.
Многие физические явления при внимательном их рассмотрении можно увидеть в пословицах и поговорках, в сказках, загадках, народных приметах о погоде. Например, при объяснении тем: атмосферное давление, влажность воздуха, конденсация, кристаллизация можно использовать следующие народные приметы:
Зачесалось в ухе — к дождю. Барабанная перепонка находится на границе между наружным и средним ухом и представляет собой тонкую полупрозрачную пленку.
Чтобы звуковой сигнал в кору головного мозга поступал без искажений, давление воздуха в среднем и наружном ухе должно быть одинаковым. Перед дождем атмосферное давление понижается, а барабанная перепонка в ухе будет от этого чуть вдавливаться, как мембрана в барометре. Это вызывает раздражение в ухе. Воздух из среднего уха поступает в носоглотку. Если атмосферное давление повышается, барабанная перепонка начинает двигаться в сторону внешнего уха. Понижение атмосферного давления означает что погода изменится. Атмосферное давление падает, если происходит перемещение воздуха вверх, или при приближении циклона. Поднимаясь вверх теплый воздух адиабатически расширяется и охлаждается. Адиабатическим называется процесс, который происходит без теплообмена с окружающей средой